Профілактика синдрому хронічної втоми

Дата: 21.05.2025 14:08

Кількість переглядів: 15

Профілактика синдрому хронічної втоми

Синдром хронічної втоми - систематичне відчуття втоми та перевтоми, занепад сил, що супроводжує вас навіть після тривалого відпочинку. Про дані симптоми згадували вже у 30-ті роки минулого століття, але фактично діагноз синдрому хронічної втоми був вперше встановлений лише у 1988 році.

До синдрому хронічної втоми, як правило, схильні люди 25-45 років. Даний вік найбільш продуктивний. Задля досягнення успіху люди покладають на себе тривалі непосильні навантаження, що сприяє виникненню психоемоційного напруження, та як наслідок призводить до занепаду здоров’я.

За статистикою до синдрому хронічної втоми схильні жителі великих міст, з прискореним ритмом життя. Синдром хронічної втоми може з’явитися у людей різних професій. Незадовільні санітарно-екологічні обставини, хронічні захворювання, вірусні інфекції та незбалансоване емоційно-інтелектуальне навантаження сприяють ризику виникнення синдрому хронічної втоми навіть у молодому віці.

Причини виникнення хронічної втоми:

Однозначні причини, що провокують виникнення синдрому хронічної втоми, досі не встановлені. Однак існують певні фактори, які здатні спровокувати виникнення синдрому:

-хронічні захворювання - тривалі хвороби або часті рецидиви порушують злагоджену роботу імунної системи й організму в цілому, приводячи до перевантаження нервової системи, виснаження життєвих сил організму і виникнення почуття хронічної втоми;
       -психологічні негаразди - постійний стрес, похмурі думки й почуття тривоги та страху є головними «шкідниками» для діяльності нервової системи, що призводять до постійної втоми;
      -неправильний спосіб життя - до синдрому хронічної втоми можуть призвести постійні недосипання, нераціональний розпорядок дня, тривале розумове або фізичне перенапруження, нестача сонячного світла, свіжого повітря або руху;
     -порушення харчування - нестача або надлишок їжі, неякісні продукти, відсутність в їжі вітамінів, макро- і мікроелементів, що порушує метаболізм організму, приводячи до нестачі енергії та виникнення стійкого почуття втоми;
    -фактори навколишнього середовища - несприятливі екологічні обставини змушують організм працювати до повного виснаження, захищаючись від впливу шкідливих факторів, витрачаючи весь свій ресурс;
    Також існують припущення, що причинами виникнення хронічної втоми є інфекції та віруси.

Ознаки та симптоми синдрому хронічної втоми:

На відміну від ситуативної перевтоми, хронічна перевтома зберігається при знижених навантаженнях на організм навіть після тривалого відпочинку.

Основними симптомами синдрому хронічної втоми є: безсоння, головні болі, порушення розумової діяльності, недолік енергії, психологічні розлади, порушення рухової активності, зниження імунітету.

Профілактика синдрому хронічної втоми:

-планування режиму дня - добре спланований день, чергування роботи та відпочинку, щоденні прогулянки на свіжому повітрі, достатній сон допоможуть уникнути виникнення синдрому хронічної втоми;

-відмова від шкідливих звичок - надмірне вживання алкоголю, куріння, зловживання кавою можуть стати причиною різних захворювань, включаючи синдром хронічної втоми;

-заняття спортом - регулярні заняття спортом зміцнюють організм, покращують кровообіг і живлення головного мозку, підвищують стресостійкість організму, відновлюють метаболізм;

-зміна оточення - подорожі на природу, часті прогулянки, відпочинок допоможуть уникнути перенапруження й дадуть нервовій системі змогу відпочити та відновитися;

-правильне харчування - відмова від швидкої їжі, вживання великої кількості свіжих овочів і фруктів, правильне приготування їжі, рясне пиття протягом дня сприятимуть відновленню запасів енергії, гарній роботі всіх органів і систем, а також зміцненню імунітету.

На сьогодні немає ніякого спеціального медикаментозного лікування втоми, проте зміна поведінки неодмінно допоможе полегшити симптоми й подолати втому.

Всесвітній день пам’яті людей, які померли від СНІДу

Фредді Мерк'юрі, Ентоні Перкінс, Офра Хаза, Айзек Азімов – цей список насправді на багато порядків довший, і більшість людей у ньому не такі знамениті. У третю неділю травня відзначається Міжнародний день пам’яті тих, хто помер від СНІДу. В цей день активісти по всьому світу не тільки вшановують пам’ять померлих, а й говорять про життя. Адже сьогодні із ВІЛ можна жити.

Україна посідає одне з перших місць серед країн європейського регіону за кількістю ВІЛ-позитивних, залишаючись країною з високим поширенням ВІЛ-інфекції. Проте кожна третя ВІЛ-позитивна людина або не знає свій ВІЛ-статус, або залишається поза межами медичного нагляду й відповідно не отримує лікування.

Нагадаємо, що активний спалах інфекції відбувся на початку 80-х років ХХ ст. в США, але подальші дослідження показали, що перші випадки хвороби траплялися в Африці ще в 50-х роках ХХ століття і звідти поширились по всьому світу.

ВІЛ-інфекція має декілька стадій розвитку — від безсимптомної, коли людина практично не помічає жодних ознак інфікування, до термінальної — коли захворювання вже не підлягає контролю.

Ранні стадії ВІЛ-інфекції наразі піддаються пожиттєвій підтримувальній терапії. Термінальна стадія інфекції має назву СНІД або синдром набутого імунодефіциту.

Періодичне тестування на ВІЛ є однією з форм профілактики розвитку СНІД, адже у багатьох випадках хворобу помічають саме на останньому етапі, коли допомогти людині вже дуже важко.

Методи тестування на ВІЛ пройшли цілу еволюцію та змінили кілька поколінь. Сучасні тести мають високу специфічність і чутливість у межах 98-99,9 %, але навіть їх потрібно пройти кілька разів, щоб остаточно поставити діагноз.

Попри виклики нинішнього часу, сьогодні тестування та лікування ВІЛ, профілактика та сервіси є доступними в Україні. Аналіз на ВІЛ рекомендовано здавати 1-2 рази на рік усім людям, які живуть статевим життям.

Пройдіть тестування на ВІЛ-інфекцію, якщо ви:

мали статеві стосунки без презерватива;
часто змінюєте статевих партнерів;
користувались голкою від шприца, яку вже хтось використовував до вас;
мали контакт з біологічними рідинами (кров, сперма, виділення зі статевих органів, слина з домішками крові, спинномозкова, амніотична, синовіальна, перикардіальна, плевральна рідини) іншої людини, наприклад при аваріях, травмуваннях, зокрема, під час виконання професійних обов’язків, при нещасних випадках чи гендерному насиллі;
мали операцію із пересадки органів або маніпуляції із вливанням донорської крові.